Дія відбувається у глухій сибірській тайзі в Карпатах не мало і не багато 11 років тому.
Дійові особи: 3 вар’яти, перепрошую, 2 вар’яти і дівчина.
Погода у Львові: прикольна погода, як на два тижні перед Великоднем, от як зараз.
Погода в Карпатах: (далі буде)
Дія перша
Субота, ранок. 2 вар’яти і дівчина стоять на вокзалі у Львові, чекають на електричку і другу дівчину. Електричка прийшла і пішла вчасно. Друга дівчина вчасно не прийшла. 2 вар’яти і дівчина (для зручності називатимемо їх Олег, Андрій і Уляна) сидять в електричці, витягають мапу-двокілометрівку і починають водити по ній пальцями: “а куди б це нам піти…”.
По короткій нараді всі пристають на пропозицію Андрія розвідати дорогу з Тухлі до Мислівки, щоб влітку продовжити маршрут до Аршиці. Оскільки перехід через межу областей на вузькоколійку вар’ятам уже відомий, лишається розвідати хребет Хом.
Дія друга
Субота, вечір. Ночівля на Франківському боці біля вузькоколійки. День пройшов досить бадьоро - у чалапанні ще ледь-ледь весняними дорогами-стежками, диханні свіжим повітрям, спостеріганні повільного пробудження природи від зимового сну. Трохи поспівали біля ватри, поставили намет (були раніше такі брезентові хатки, до яких треба було вирубати два альпенштоки в лісі :)) і полягали спати.
Дія третя
Неділя, ранок. Дійові особи вилазять із намету, оптимістично виявляють, що за ніч все навколо припорошило сніжком сантиметрів на 3. Бадьоро пакуються і топають уздовж вузькоколійки на Міндунок. Місцями доводиться дуже-дуже обережно перебиратися через потічки, через які мостів практично нема - часом є просто дві рейки, причому одна так трошки вища за іншу. Сам собою напрошується висновок, що якщо там місцеві дядьки їздять своїми дрезинами, значить, вар’ятів у світі ще є достатньо.
Після Міндунка починається вже власне підйом на Хом. Тут іти вже веселіше - на дорозі лежить ще зимовий сніг, мокрий і злежаний, в який часом можна провалитися по коліно. Сяк-так, але без втрати оптимізму, дія закінчується успішним виходом на хребет.
Дія четверта
Неділя, день. На хребті з’являються нові дійові особи: Стрілка компаса і Погода. Стрілка компаса була присутня і раніше, але на хребті вона починає проявляти самостійність і вперто показує на дорогу один і той самий азимут протягом доброї години, хоча дорога весь цей час дуже явно закручується праворуч. Погода теж була присутня раніше, але по обіді вона починає себе дуже активно проявляти: починає валити густий сніг і здіймається сильний вітер. (Не знаю, що саме називається словом “буран”, але з усього, що мені в житті доводилося бачити, ця Погода в моєму уявленні найбільше схожа саме на “буран”).
Відбувається коротка нарада за участю всіх дійових осіб. Погода досить прозоро дає зрозуміти, що йти далі хребтом неможливо (бо буквально зносить вітром і мете снігом). Стрілка компаса підказує, що падати з хребта на правий (навітряний) бік не є дуже розумно, бо там далеко до будь-якої цивілізації і невідомо, скільки там треба буде обходити, щоб потрапити в Мислівку. Всі решта приймають доленосне рішення - падати на лівий бік (підвідтряний) - в разі чого, там по карті ще є вузькоколійка, а далі Старий Мізунь, Вигода і Долина.
Дія п’ята
Ліпше би було йти хребтом. ))) Це стає зрозуміло одразу після перших двох хвилин спуску підвітряним боком. Увесь сніг, який вітер переносить через хребет, осідає на цьому боці, лягаючи товстелезним пухким шаром - на спуску зариваємося в нього по пояс і глибше. Але так само очевидно, що дороги назад уже немає. Лишається тільки спуск. Андрій сідає верхи на свій Єрмак (були колись такі наплечники, дуже модні :) і їде, як на санчатах. Олег з Уляною трохи менш вдало наслідують його приклад на карематах, періодично перекидаючись у сніг. Було би навіть весело, якби не надходив вечір. Спуск поволі переходить у яр, скоро почне сутеніти, і варто думати про місце для ночівлі.
Дія шоста
Приблизно якраз у цей момент Уляна сідає на свого наплечника і тихо каже, що далі вже нікуди не піде. Людина вона серйозна, і якщо вже сказала, що не піде, значить, не може йти вже з півгодини. Тому місце для ночівлі шукається просто на місці, не відходячи, так би мовити, від каси. Схил десь градусів 30, не менше. Поруч практично горизонтально лежить грубе повалене дерево - верхівка надійно вмерзла у схил, стовбур ще трохи спертий на високий пень. Під стовбуром втоптується на снігу квазігоризонтальний майданчик. Брезентова хатка прив’язується горішніми розтяжками до стовбура. Вар’яти (таки цієї ночі всі троє вар’яти) сяк-так переодягаються в сухе, розпалюють на снігу під пнем ватерку, вклавши хмиз на шматках кори, пробують нагріти чай. Потім бомблять і лізуть у намет спати (як їм це вдається, я зараз собі не уявляю… але історичний факт). Олег перед тим заганяє сокирку в пень і вішає над ватрою свою мокру штурмівку, щоб підсохла.
Дія сьома
Понеділок, ранок. Всі вилазять із намета, який за ніч не знесло лавиною, не привалило деревом, і одним словом, усі живі. Ватерка на корі, перш ніж згаснути, встигла протопити сніг униз сантиметрів на 20. Олег знімає з сокирки штурмівку і ламає її так, щоб можна було скласти і запхати до наплечника. Тут добрим словом згадується Оля - друга дівчина, яка не прийшла вчасно на електричку (для неї бралася запасна штурмівка, і тепер є що вдягнути). Розпочинається денний перехід, який словами не описується… той, кому доводилося йти горами по свіжому снігу, де по пояс, де по груди, а де й провалюючись мало не по вуха, - той, може і збагне.
Дія восьма
Понеділок, вечір. У сутінках попереду видніється дах хати. Хата виявляється чимось на кшталт лісорубського гуртожитку, ясна річ, порожнього о цій порі. Знаходиться кімната з найцілішою піччю і вікнами. З найостанніших сил - по дрова. Коли вже в печі горить вогонь, з решток крупи, цибулини і ще чогось вариться типу зупка, речі сушаться по всій хаті, спальники стеляться на підлозі - і усьо.
Цього вечора всіх нас батьки вже чекали вдома.
Дія дев’ята
Вівторок. Вранці виявляється, що за метрів 30 від гуртожитку є людське житло. )) Дядько (очевидно, сторож на станції вузькоколійки) довго не може зрозуміти, звідки тут взялися діти з наплечниками і куди вони пруться. Тим не менше, пояснює, куди треба йти. Каже, що приїде дрезина з плугом чистити колію. Може, сьогодні, а може завтра.
Такий оптимістичний прогноз нікого не тішить, тож попереду ще один денний перехід - уже по меншому снігу, трохи вище коліна, і по колії, якої під снігом не видно. На енному кілометрі для повної радості з’ясовується, що річка, яка тече попри колію, тече чомусь не в той бік, тобто не вниз, а якби догори. Після п’ятнадцяти хвилин сумнівів (а може то якийсь оптіческій обман? а може, то якийсь заворот, вона щось обминає? ну і так далі), таки витягається карта, яка лежить у наплечнику в Олега. Виявляється, що таки блуканули, причому з годину тому. Веселе і оптимістичне чалапання назад. Здалека проїжджає дрезина з плугом. Тепер можна чалапати по колії, яку видно… На зворотному шляху дрезина підбирає нас уже за кілька кілометрів перед Мізунем і завозить до Вигоди. Сутеніє. Якимось чудом ловиться УАЗік, який їде до Долини. Поночах два вар’яти і дівчина завалюються в гості до Уляниних родичів у Долині. Дзвінки додому - живі-здорові…
Епілог
На Аршиці я після того був. Але заїжджали автобусом у Мислівку. :) А на Хомі за всі ті роки так більше і не побував…